Буланов Юрій Іванович, методист Зачепилівського районного Будинку дитячої та юнацької творчості Зачепилівської районної ради Харківської області

Місце історичного краєзнавства у навчально-виховному процесі загальноосвітньої школи

Говорячи про місце і роль історичного краєзнавства у розбудові національної держави, відродженні духовності, історичної пам’яті, формуванні у громадян і передусім молоді любові до рідного краю, патріотизму, поваги до людини, відповідальності за збереження історико-культурної спадщини, патріарх вітчизняного краєзнавства академік П.Т. Тронько зазначив: «Немає потреби доводити, що високі поняття «Батьківщина», «національна гідність» починаються саме із знання рідного краю, історії села чи міста, вулиці, домівки, де людина народилася і виросла, де пройшло її дитинство» [5, с. 5]

На необхідність використання краєзнавчого матеріалу в навчально-виховному процесі одним з перших звернув увагу видатний педагог ХІХ століття Костянтин Ушинський, вбачаючи у ньому могутній засіб вивчення Батьківщини. А видатний український педагог Софія Русова на початку ХХ століття вказувала, що «ми можемо любити тільки те, що знаємо». Таким чином, можна зазначити, що історичне краєзнавство допомагає учням усвідомити нерозривний зв'язок, єдність історії своєї малої батьківщини з історією всієї Вітчизни, відчути причетність до неї кожної родини, і власної, до речі, теж.

Метою даної роботи є висвітлення місця краєзнавчих досліджень, що проводяться учителями загальноосвітніх шкіл у межах навчально-виховного процесу, для формування необхідних учню суспільних компетенцій, котрі сприятимуть його соціалізації.

Важливе місце краєзнавчим дослідженням відводиться у наукових доробках викладачів історичних факультетів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна [1] та Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди [2], які одні з перших на Харківщині взялися за розробку навчального курсу «Харківщинознавство». Сьогодні питаннями особливостей краєзнавчої роботи займаються у харківському регіоні не тільки науковці, а й методисти центрів туризму та краєзнавства учнівської молоді, педагоги-практики, а координує їхню роботу Харківська обласна станція юних туристів.

При розгляді питання краєзнавчої роботи у школі, необхідно наголосити на тому факті, що у пізнавальній краєзнавчій діяльності читко простежуються декілька рівнів набуття життєвих компетенцій. На першому рівні, який можна умовно назвати нижчим рівнем складності,  відбувається отримання учнями «готових» знань про край на уроках чи заняттях історико-краєзнавчого гуртка, де джерелом інформації виступає вчитель або навчальний посібник, а також із повідомлень засобів масової інформації. Від простого засвоєння знань учні переходять на більш вищій рівень. На другому рівні школярі вже здійснюють самостійний пошук нових знань, готують повідомлення про певні факти місцевої історії, беруть участь у вікторинах, конкурсах, турнірах історико-краєзнавчого спрямування. Джерелами таких знань можуть бути, окрім навчальних посібників, науково-популярна література, публікації у місцевій та центральній періодичної преси, матеріали шкільних та регіональних музеїв, ресцрси Інтернету. Третій рівень, вищий, - вивчення школярами історії рідного краю в ході поглибленого дослідницького пошуку, що містить у собі елементи наукового дослідження, тобто учні фактично виступають в ролі юних науковців-дослідників. Зазвичай це члени краєзнавчих гуртків та учнівських наукових товариств, слухачі факультативів. На цьому рівні відбувається залучення учнів до участі у краєзнавчих конференція та експедиціях різного рівня, конкурсах-захистах науково-дослідницьких робіт у системі Малої академії наук України.

Перший з цих рівнів є головним, часом єдиним в початкових класах. Для основної школи є характерними перший і другий рівні. Діти із задоволенням виконують функції екскурсоводів у шкільних музеях, виступають з різними доповідями краєзнавчої тематики, проводять конкурси, вікторини, організовують виставки, куточки і кімнати бойової та трудової слави тощо.

У старших класах середньої школи зростає питома вага краєзнавчої роботи, характерної для третього рівня. У ній, як правило, беруть участь школярі, які захоплені історією, надають їй переваги у порівнянні з іншими навчальними предметами, а також глибоко цікавляться рідним краєм.

На жаль, велика кількість вчителі історії обмежуються лише першим рівнем краєзнавчої роботи, - в результаті складається своєрідне «словесно-книжкове» краєзнавство. Такі педагоги відомості з історії краю, зібрані юними слідопитами, знайдені ними документи мало або зовсім не використовують на уроці в процесі вивчення програмового матеріалу з історії. У той час, як одним з ключових напрямків сучасних історичних досліджень та організації навчальних занять стає вивчення конкретних людських доль, в першу чергу близьких людей - членів родини, земляків, вивчення повсякденності - повсякденного життя з його живими подробицями. Разом з тим з’явилися можливості ширше використовувати у навчальному процесі архівні документи, у тому числі колишніх закритих фондів, так званих «спецхранів». У дослідників рідного краю, до яких можна зарахувати й учнів та учителів, з'явилася можливість слухати і записувати спогади і розповіді тих, хто багато років змушений був мовчати.

Саме завдяки краєзнавству учень має можливість глибше усвідомити положення: історія - це життєпис людей; коріння людини - в історії і традиціях своєї родини, свого народу, в минулому рідного краю і країни.
Краєзнавство сприяє вирішенню завдань соціальної адаптації учнів школи, формуванню у них готовності жити і працювати у рідному селі, районі, краї, брати участь у їх розвитку, соціально-економічному і культурному оновленні. Це одна з актуальних соціально-педагогічних завдань сучасності.

Участь школярів в історико-краєзнавчій діяльності сприяє поглибленому вивченню історії України, пізнанню і розумінню законів суспільного розвитку, їх реального прояву в історії краю, тим самим впливає на формування наукового історичного мислення учнів і є способом задоволення і розвитку їх суспільних потреб. У цих умовах вона сприяє не тільки досягненню загальних цілей розвитку особистості учня, але й розв’язанню конкретної педагогічної задачі – патріотичному вихованню школярів.

Виховні можливості історичного краєзнавства закладені в самому матеріалі, предметі дослідження – фактах місцевої історії, що допомагають донести до свідомості школярів картини героїчного минулого, збереженню історичної пам’яті народу, сприяють здійсненню наступності поколінь шляхом передавання традицій, які виступають як найважливіший засіб накопичення і збереження соціальної інформації, є ніби «містком», що з’єднує минуле з теперішнім і майбутнім життям. Таким чином, традиції виступають в якості зразків поведінки, прикладами для наслідування. З іншого боку, здійснюючи свої маленькі відкриття під час історико-краєзнавчих досліджень, школярі сприймають історичні події не як щось далеке чи не реальне, а стають співучасниками бойових подвигів земляків, пізнають героїку і будні творчого процесу. Все це в кінцевому результаті впливає на процес морального становлення учнів, їх історичне самопізнання та самовизначення.

Історичне краєзнавство – це і синтетична наука, і мистецтво донесення до широкого загалу особливостей історичного процесу. Неможливо переоцінити його виховну роль і моральну віддачу. Історичне краєзнавство – це джерело поповнення археологічних та етнографічних колекцій, музейних та архівних скарбів. Водночас це засіб згуртування людей різних уподобань і політичних орієнтацій довкола конкретної, цікавої для всіх справи. Це могутній важіль пам’яткоохоронної роботи, реальний інструмент концентрації суспільної енергії навколо пріоритетних завдань збереження спадщини і довкілля. [5, с. 6]

Отже, в процесі краєзнавчих пошуків, здобуваючи, а потім опрацьовуючи якусь історичну інформацію, навіть місцевого, локального характеру, учні відчувають «смак» наукової діяльності, свою причетність до написання історії свого маленького куточка землі, який є частиною великої Батьківщини. Саме засобами історичного краєзнавства вчителі активізують навчальну діяльність школярів на уроках історії, прищеплюють їм любов до цього шкільного предмета, зацікавлюють їх історією як наукою.

Використана література:

1. Краєзнавці України (сучасні дослідники рідного краю). Довідник. Том І. – Київ – Кам’янець-Подільський, 2003. – 272 с. – (Всеукраїнська спілка краєзнавців)

2. Рідний край: Навчальний посібник з народознавства /за ред. І.Ф. Прокопенка. – Х.: Основа, 1993. – 582 с.

3. Треф’як Я. Методика краєзнавчої роботи в школі// Історія в школах України. -2002. -№1. – С. 33-37.

4. Тронько П.Т. Історія міст і сіл України в контексті регіональних досліджень. Досвід, проблеми, перспективи. – К., 2001. – 49 с.

5. Тронько П.Т. Краєзнавство України: здобутки і проблеми (до ІІІ з’їзду Всеукраїнської спілки краєзнавців). – К.: Інститут історії України НАН України, 2003. – 125 с.